Фотофільм з походику:
http://www.youtube.com/watch?v=d8nk04xJcsA - 13 хв.
http://www.youtube.com/watch?v=fCW3gOxNAaY - 7,5 хв
Фото: http://picasaweb.google.com/culvergtat/201004#
Трохи слів.
Маршрут: маршрут: ст. Вороненка - полонина на г. Під-Бердя - г. Кукуль (1539 м) - пот. Форещанка - р. Прут - пот. Озірний - г. Кострича (1586 м) - хр. Кострича - г. Хедя (1367 м) - с. Красник
День перший - дощ. На вокзалі, поки чекали Слоника та Іллю, поспали на вокзалі, міліціонер все не знав, до чого б це доколупатися. Але радісно зробив Дімі зауваження, що він лежачи зайняв пів проходу, а тут люди ходять (на пустому вокзалі о 7 ранку, у місці, де ніхто не ходить). Ще їдучи в дізелі настрий став трохи портитися, бо чим ближче до гір, тим менше було снігу (а правильніше, його взагалі не було). Але з вірою в світле майбутнє походику вирушили вгору, місячи болото, а зверху поливало дощем. Дойшли до колиби пів на третю дня, та після наради керівники вирішили, що наступна колиба буде аж затемно, а маршрут у нас відпочивальний . Коли розтопили вогнище, до нас зайшли гості - київські туристи вийшли на лижну 2ку. Але колиба була маленька і ми її вже зайняли, і вони пішли шукати наступної. Під вечір почав йти мокрий сніг, зо вселяло віру :). Для потеплення, палатку ставили у наметі - ніхто, окрім Вови не змерз.
Другий день - випав сніг - ми зраділи, що, як мінімум можна не нести лижі, а тащити їх на мотузку за собою. Частину маршруту шли пішки, частину шли на лижах, та снігу було замало в будь-якому випадку. Випробували першу гірку, нам показали як тре спускатися вірно. Всі в реорії все зрозуміли, але на практиці то все не так просто. Прийшли до колиби теж непізно, зраділи усім зручностям :) - було тепло та затишно (от тіки все сподівалися, що то колиба вівчарів, а не мисливців...).
День третій - багато снігу. Снігу стало більше, але не дуже багато, тож знов, де їхали, де йшли пішки. При підйомі на якийсь "Пим" (виявляється, це г. Кострича) зустріли все ту ж київську групу спортсменів. В їх керівника був наплічник на 130 літрів 0_о і ще він тяг запасну лижу. Всі вони йшли на дерев"яних, бо не довіряють пластиковим, начебто вони гірші (але пластикові не бояться дощу, принаймні) Обігнали їх (ми ж гуляємо Smile нам можна і по-швидше). До вечора вони нас так і не наздогнали. Було декілька гірок - хто як міг, так і спускався. Обійшлося без травм. Спускалися довго, бо не вміли, особливо я - боялася, через то повільно спускалася. Побачили багато краси, але довго не стояли, бо температура вже впала десь під -10, тож стояти було дуже холодно. До колиби дійшли у сутінках, але тут знайшли сюрприз - багато дрів, тож дрова не кололи. Хлопці зробили гарне вогнище. Спали у палатці, але поклали під неї дерев"яний настіл - під ним проходило повітря, то було прохолодно вночі.
День четвертий - знаючи, що село в 2х годинах ходу, довго збиралися, фоткали все довкола. Погода стояла чудова, довколо було дуже гарно. Швидко спустилися до села, біля села деякі влягли лижі та нападалися так, що мало не здалося. Тут же стояв рейсовий автобус, повний ялинок, ми завантадилися, та поїхали на Верховину. Там за 20 хвилин сіли у автобус на Франківськ. Якась дуже чуттєва тітка від нас пересіла. У Франківську залишили Сашка і поїхали на Тернопіль. По дорозі змерзли. Сіли в потяг і зрозуміли, що не відігріємося, бо на вікнах всередині сніг, а провідниця бігає в жасі і заклеює вікна ... скотчем (!) - вагон - "зроби сам". Але нарешті задоволені та щасливі від подорожі вискочили у Вінниці :).
Сухий залишок:
Йшли небагато, втомитися не встигли
Мали 2 перекуси - солоний і солодкий. Їли швидко, бо мерзли, поки стояли
Чай весь (5.7 л) не випивали (учасники розділилися на тих, хто п"є солодкий чай та тих, хто п"є несолодкий :) )
М"яса не брали, їли рибу. Трохи набридає, через руки (досить раз помити тарілку), дещо з речей починає смердіти сардиною
Маршрут гарний, простий, можна йти пішки і влітку. Бачили велосипедне маркування, але місцями великі буреломи.
Ночівля у колибах - це чудово.
Вінницька частина колективу зійшлася на тому, що навчання ходіння на лижах тре продовжувати у вінницькому Лісопарку. Всім є чого вчитися.
